За останній рік я почав брати в роботу задачі, які раніше віддав би підряднику, консультанту або галузевому експерту. Не тому, що навчився робити все сам. Тому що чернетка перестала коштувати грошей і часу.
Разом з цим непомітно зник один крок. Раніше між чернеткою і рішенням стояла людина, у якої можна було запитати: на чому це ґрунтується. Вона могла відповісти неточно, могла помилитися, але саме питання завжди мало адресата. Тепер чернетка приходить одразу — з упевненим тоном, охайною структурою і посиланнями. Питати нема в кого, крім себе.
Це відбувається не тільки в невеликих компаніях. Юридичний відділ Палати представників США, де пишуть тексти законопроєктів, захлинувся чернетками, підготовленими за допомогою ШІ: 5 623 запити на розробку за перші шістдесят днів нинішнього Конгресу — на 72% більше, ніж роком раніше. Відділ залишився тим самим. За словами самих юристів, виправити надіслане довше, ніж написати текст з нуля.
Виробництво тексту подешевшало в рази. Перевірка — ні. Вузьке місце змістилося, і майже ніде це зміщення не відображене в тому, як влаштований контроль.
Бо контроль майже завжди стежить за процесом: хто погодив, за якою формою, у якій послідовності, чи є підпис. Поки потік невеликий, процес і результат збігаються — їх можна не розрізняти. Коли потік зростає, вони розходяться. І контроль цього не показує, бо з його погляду все гаразд: процедуру дотримано.
Перевірка результату влаштована інакше. Вона дивиться не на те, як документ робили, а на те, що в ньому написано, і вимагає, щоб кожне твердження було прив'язане до джерела. У мене вона звелася до трьох умов, і всі три довелося зробити механізмом, а не пунктом регламенту.
У кожного твердження — назване джерело і його дата. Джерела мають старшинство одне перед одним: рішення власника старше за документ підрядника, пізніша відповідь старша за ранішу. І перевіряє не той, хто писав: до відправлення, за першоджерелом, людиною або інструментом, який не брав участі в підготовці.
Третя умова очевидна всім, хто хоч раз погоджував документ. Друга — ні, і я сам її недооцінював. Найупевненіша помилка виходить не з вигадки. Вона виходить зі справжнього документа, який два тижні тому скасували наступним листом. Посилання існує, папір справжній, висновок хибний — і заперечити на таке складніше, ніж на очевидну небилицю.
Механізм такого роду працює, але не є разовим налаштуванням. Його самого доводиться регулярно перевіряти та правити: будь-яка перевірка з часом починає вимірювати не те, заради чого її ставили. Регламент, який вона замінила, помер точно так само.
Яке рішення у вашій компанії ухвалюється на підставі документа, який ніхто не відкривав останні два тижні?